Und wann begann die Entwicklung der ukrainischen Medizin? (Illustration David Fürst).
«Wie soll das funktionieren?» fragte meine Tochter überrascht, als ich ihr scherzhaft vorschlug, ihre Füsse in fast kochendes Wasser zu stellen, als sie fror. Ich schaute genauso überrascht auf sie und erkannte erst dann, dass sie von diesem «Wunder» der sowjetischen Medizin noch nie gehört hatte. In den 80er Jahren sah es folgendermassen aus: Bei den ersten Anzeichen von Husten, Unwohlsein, Unterkühlung oder sogar einer Virusinfektion stellte meine Mutter einen grossen Becken mitten ins Zimmer. Sie goss sehr heisses Wasser hinein und ich musste einfach meine Füsse hineinstellen. Die Füsse wurden knallrot.
Sobald das Wasser auch nur ein paar Grad abkühlte, goss Mutter kochendes Wasser nach. Ich weiss nicht, ob das heisse Wasser wirklich geholfen hat oder die Anzeichen einer Erkältung nur aus Angst verschwanden, den Prozess wiederholen zu müssen, aber am nächsten Morgen verbesserte sich tatsächlich das Wohlbefinden. Und ich dachte darüber nach, wie sich die ukrainische Medizin in den letzten 30 Jahren entwickelt hat.
Vor kurzem verbreitete sich im ukrainischen Informationsraum die Nachricht, dass Chirurgen aus Lviv erfolgreich das Gehirn eines 4-jährigen Mädchens aus Island operiert haben. Trotz des Krieges wagten die Eltern des Kindes die Reise in die Ukraine für die Operation, um die schweren Anfälle zu bekämpfen, die das Leben bedrohten und die Entwicklung des Kindes behinderten. In den letzten dreissig Jahren haben die Ukrainer*innen einen Weg von «Fuss-Dampfbad» zu komplexen neurochirurgischen Operationen zurückgelegt.
Damals war keine Rede von Entwicklung.
Meine Mutter ist eine ausgebildete Krankenschwester. Zu Beginn der 90er Jahre, als die Ukraine gerade ihre Unabhängigkeit erlangt hatte, erhielt meine Mutter ihr Gehalt nicht in Bargeld, sondern in …Tellern, Tomatensauce, Butter – alles, was lokale Unternehmen produzierten. Zuhause gab es zu viel Tomatensauce, aber kein Geld. Menschen in der Ukraine konnten sich nur mit Medikamenten behandeln, wenn sie Geld hatten. In unserer Familie gab es kein Geld, um drei Kinder gut zu behandeln.
Gleichzeitig wurde das Gesundheitssystem fälschlicherweise als «zugänglich» bezeichnet. Die Sowjetunion hatte zwar viele medizinische Einrichtungen wie Spitäler und Kliniken gebaut, sodass die Ukraine in Europa an zweiter Stelle lag, was die Anzahl der Einrichtungen und die vermeintliche «Zugänglichkeit» zum Gesundheitswesen betraf. Trotzdem machte der Mangel an Geld die qualitativ hochwertige medizinische Versorgung für die Menschen unerreichbar. Denn Medikamente aus einheimischer Produktion waren wenig wirksam. Und qualifizierte Ärzte und Ärztinnen, die in der Sowjetunion eine billige Arbeitskraft waren, wanderten in den 90er Jahren nach Europa aus oder wollten verständlicherweise, ihrem Wissen und ihrer Verantwortung entsprechend, mehr verdienen. Damals war keine Rede von Entwicklung.
Und wann begann die Entwicklung der ukrainischen Medizin? Diese Frage stellte ich dem Mitbegründer des Ukrainischen Gesundheitszentrums, dem stellvertretenden Gesundheitsminister der Ukraine von 2016 bis 2019, Pawlo Kowtoniuk. Kowtoniuk sagt: «Der wichtigste Antrieb waren die Ereignisse der Revolution der Würde im Jahr 2014. Die Menschen gingen auf den Maidan, um ihre pro-europäische Haltung zu bekunden. Russland reagierte sofort und annektierte die Krim und besetzte Teile der Regionen Donezk und Luhansk als Rache an den Ukrainer*innen.»
Die Entwicklung des Gesundheitswesens in der Ukraine wurde durch die umfassende russische Invasion im Jahr 2022 stark geprägt.
Aber selbst das konnte die Ukrainer*innen nicht aufhalten. Im Jahr 2018 führte die Ukraine eine Gesundheitsreform ein und wählte ein europäisches Modell der Krankenversicherung als Vorbild. Diese Entwicklung erfüllte mich und viele Ukrainer*innen mit Stolz. Denn obwohl die Einführung spät erfolgte, gelang die Umstrukturierung schnell.
Als Vorbild wurde das Modell gewählt, das von Grossbritannien, Italien, Spanien und den skandinavischen Ländern verwendet wird. Das bedeutet, dass das Gesundheitswesen durch Steuern finanziert wird und jeder Staatsangehörige automatisch über eine staatliche Organisation versichert ist – den Nationalen Gesundheitsdienst. Kowtoniuk ist überzeugt, dass dieses Modell genauso effektiv ist wie das zweite europäische Modell, bei dem Patient*innen regelmässig Beiträge an den Krankenhausfonds leisten.
Die Entwicklung des Gesundheitswesens in der Ukraine wurde durch die umfassende russische Invasion im Jahr 2022 stark geprägt. Der Krieg hat die Entwicklung des Gesundheitswesens in einigen Aspekten sogar begünstigt. Damit meine ich beispielsweise was die Qualifikationen der Fachkräfte angeht. Chirurgen standen plötzlich vor komplexen und sehr schwierigen Operationen und konnten so wichtige Erfahrungen sammeln, was aber natürlich ein kleiner Trost ist, für die vielen weiteren schrecklichen Auswirkungen des Krieges.
Die Erfahrung der ukrainischen Ärzte und Ärztinnen ist wertvoll, und sie teilen diese bereits jetzt gerne mit ihren europäischen Kolleg*innen.
Eine weitere Gruppe sind die Kriegsärzte und Kriegsärztinnen. Sie riskieren ihr Leben und führen Operationen und Reanimationsmassnahmen auch unter Beschuss durch, um die Verwundeten ins Leben zurückzuholen. Wie viele qualifizierte Ärzte und Ärztinnen hat die Ukraine bereits verloren? Diese Zahl wurde bisher nicht veröffentlicht. Diejenigen, die überlebt haben, gewinnen jedoch wertvolle medizinische Erfahrung auch wenn sie dabei leider oft traumatisches erleben.
Nach dem Krieg werden sie nicht mehr in Feldlazaretten, sondern in normalen Spitälern Menschenleben retten. Die Erfahrung der ukrainischen Ärzte und Ärztinnen ist wertvoll, und sie teilen diese bereits jetzt gerne mit ihren europäischen Kolleg*innen.
Aber ist alles gut in der ukrainischen Medizin? Leider nein. Der Zugang zur medizinischen Versorgung für arme und reiche Menschen bleibt ungleich, und der Stand der Technologie in medizinischen Einrichtungen ist unzureichend. Und in beiden Fällen ist der Grund dafür der Mangel an Geld.
Ukrainische Experten können die Effektivität der Reformumsetzung noch nicht bewerten – dafür ist es noch zu früh. Dennoch wird der Erfolg der Gesundheitsreform, also die Zugänglichkeit der Patienten zu medizinischen Verfahren immer vom Finanzierungsgrad abhängen. Und trotz der wertvollen Erfahrungen, die ukrainische Ärzte und Ärztinnen haben, ihres Wunsches, das Leben der Ukrainer*innen zu retten und der europäischen Richtung, die wir gewählt haben, braucht das ukrainische Gesundheitssystem Geld. Denn derzeit wird es um das 15-fache weniger finanziert als in einem durchschnittlichen europäischen Land und um das 30-fache weniger im Vergleich zur Schweiz.
Es gibt auch erfreuliche Nachrichten: Geld für das Gesundheitswesen wird aus Steuern stammen. Steuern werden aus wirtschaftlicher Entwicklung generiert und diese ist unter der Voraussetzung eines gerechten Endes des aggressiven Krieges und der Integration der Ukraine in die Europäische Union und die Sicherheitsstrukturen des Westens möglich.
Während ich über die Entwicklung und Probleme des ukrainischen Gesundheitswesens schrieb, erinnerte ich mich an seltsame und gefährliche Behandlungsmethoden, die vor einigen Jahrhunderten weit verbreitet waren: Blutegel, Aderlass, Schädel-Trepanation oder Quecksilber. Vielleicht ist die eigenartige Heilungsmethode mit heissem Wasser nur ein Vorwand, um sich nach etwa dreissig Jahren umzuschauen und zu verstehen, wie sich jeder Lebensbereich in meilenweiten Schritten entwickeln kann. Aber selbstverständlich nur, wenn es Sicherheit im Land gibt.
«Як це – парити ноги?»- здивовано запитала мене донька, коли я мимоволі жартівливо запропонувала це, коли вона змерзла. Я не менш здивовано подивилась на неї, і лише потім зрозуміла, що вона про це «диво» радянської медицини навіть не чула. У 80-их роках виглядало воно так. З першими ознаками кашлю, нежиті, переохолодження чи навіть вірусного захворювання мама ставила посеред кімнати великий тазик. Туди наливала дуже гарячої води. Хочеш чи ні, але ти мусиш ставити туди ноги. Ноги ставали багряними. Щойно вода охолоджувалась хоч на кілька градусів, мама доливала кип’ятку. Не знаю, чи-то гаряча вода справді допомагала, чи-то ознаки застуди зникали лише від переляку, що цей процес треба буде повторити, але наступного ранку самопочуття справді покращувалось. І я задумалась, як насправді розвивалась українська медицина протягом останніх 30 років.
Нещодавно український інформаційний простір облетіла новина про хірургів зі Львова, які успішно прооперували мозок 4-річній дівчинці з Ісландії. Попри війну батьки дитини зважились приїхати до України для проведення операції, аби позбутись важких судомних нападів, що загрожували життю та стримували розвиток дитини. Тобто за тридцять років українці подолали шлях від «фактичного кип’ятіння ніг» до складних нейрохірургічних операцій.
Моя мама – дипломована медсестра. На початку 90-их років, коли Україна тільки здобула незалежність, мама отримувала зарплату не грішми, а …тарілками, консервованим томатним соусом, маслом – тобто усім, що виробляли місцеві підприємства. Томатного соусу вдома було забагато, а грошей не було взагалі. А лікуватися за допомоги медикаментів в Україні могли люди, які їх мали. У нашої родини, щоб якісно лікувати трьох дітей, грошей не було.
Водночас медицину називали «доступною». Бо Радянський Союз набудував таку кількість медичних закладів, що в Європі Україна за цією «доступністю» займає 2 місце. Попри це відсутність грошей у людей робила якісну медичну допомогу недосяжною. Бо ліки вітчизняного виробництва були малоефективними. А кваліфіковані лікарі, які у Радянському Союзі були дешевою робочою силою, у 90-их роках емігрували в Європу, або ж цілком природньо – захотіли заробляти відповідно до знань та рівня відповідальності. Тоді про розвиток й не йшлося.
То коли ж почала розвиватись українська медицина? Це питання я поставила співзасновнику Українського центру охорони здоровʼя, заступнику міністра охорони здоровʼя України у 2016-2019 роках Павлу Ковтонюку. Ковтонюк каже: основним рушієм стала революція Гідності у 2014 році. Люди вийшли на Майдан, щоб висловити свою проєвропейську позицію. За це українцям одразу помстилася Росія, анексувавши Крим та окупувавши частину Донецької та Луганської областей.
Але навіть так українців було не спинити. І в 2018 році Україна впровадила реформу, обравши за зразок одну з європейських систем медичного страхування. І тут українцям є чим пишатись! Бо хоч впровадили пізно, втім перебудували швидко.
За зразок взяли модель, якою користуються Велика Британія, Італія, Іспанія, країни Скандинавії. Тобто медицину фінансують завдяки податкам, а кожен громадянин автоматично застрахований через урядову організацію – Національну службу здоровʼя. Ця модель, переконаний Ковтонюк, така ж ефективна, як і друга європейська модель, коли пацієнт регулярно сплачує внесок у лікарняну касу.
На розвиток медицини в Україні, як би не прикро це визнавати, повпливало і повномастштабне вторгнення росіян у 2022 році. Тут мова про кваліфікацію спеціалістів. Хірурги в одну мить зустрілися з ситуаціями, коли доводилось робити комплексні і дуже складні операції. Окрема когорта спеціалістів – бойові лікарі. Вони ризикують своїм життям, але просто під обстрілами роблять операції, реанімаційні заходи і таки «витягують поранених з того світу». Скількох кваліфікованих медиків Україна вже втратила? Поки цю цифру не оприлюднюють. Ті, хто вцілів, набувають неймовірного досвіду.
Після війни вже не у польових шпиталях, а у звичайних лікарнях вони рятуватимуть життя людей. Відтак, досвід українських лікарів цінний і вони з задоволенням вже діляться ним з європейськими колегами.
Але чи все так добре в українській медицині? На жаль, ні. Неоднаковим залишається доступ до отримання медичної допомоги бідних і багатих людей, а рівень новітніх технологій у медичних закладах – недостатнім. І в обох випадках причина цього – відсутність достатньої кількості грошей. Українські експерти поки що не порівнюють результативність впровадження реформи – занадто рано. Втім, різниця у результатах, доступності пацієнтів до медичних процедур та ефективність реформи завжди залежатиме від фінансування. І попри цінний досвід, який мають українські медики, їхнє бажання рятувати життя українців та європейський напрям, який ми обрали, українська медицина потребує грошей. Бо наразі її фінансування у 15 разів менше, ніж у середньостатистичної країни Європи, і в 30 разів – в порівнянні зі Швейцарією.
Є й втішні новини: гроші у медицині зʼявляться із податків. Податки – від економічного розвитку, а розвиток – за умов справедливого закінчення агресивної війни та інтеграції України до Європейського союзу та безпекових структур Заходу.
Поки писала про розвиток та проблеми української медицини, згадала про дивні та небезпечні методи лікування, які були поширеними кілька століть тому: кровопускання, лікування п’явками, трепанація черепа чи ртуть. То може чудернацький спосіб лікування із гарячою водою – це лише привід через якихось тридцять років оглянутися назад і зрозуміти, якими семимильними кроками може розвиватись будь-яка галузь нашого життя. Звісно, якщо країна у безпеці.
