Der Nationalchor der Ukraine 1920 in Prag, auf seiner Tournee. (Bild: zvg)
Heute ist es als «Carol of the Bells» zu einem weltweit bekannten Weihnachtslied geworden – es wird von bekannten Musikern aufgeführt, von NBA-Basketballspielern mit Bällen getrommelt, und kürzlich nutzte die französische Marke CHANEL die Liedmelodie sogar in ihrer Neujahrswerbung.
Das Lied mit dem ursprünglich ukrainischen Namen «Schtschedryk» (Щедрик ) wird jedoch irrtümlicherweise dem amerikanischen Musiker ukrainischer Abstammung, Peter Wilhowsky zugeschrieben. Denn bevor «Schtschedryk» weltweit unter dem Titel «Carol of the Bells» bekannt wurde, war die Melodie ein musikalischer Erfolg der ukrainischen Diplomatie in Europa und sogar ein Instrument des ukrainischen Unabhängigkeitskampfes.
Melodie und Text des Liedes sind in ihrem Ursprung wahrscheinlich mehr als tausend Jahre alt – es soll noch vor der Christianisierung der Kyjiwer Rus entstanden sein. Das Lied wurde und wird in der Ukraine um das alte Neujahr (13./14. Januar) herum gesungen und handelt von einem Bauern, der von einer Schwalbe zu seiner Schafherde gerufen wird. Dort wurden viele Lämmer geboren – Reichtum und Wohlstand erwarten ihn.
Die erste Aufnahme von «Schtschedryk», 1922 in New York.
Die Musik, die auf dem alten Volkslied basiert, wurde vom ukrainischen Komponisten Mykola Leontovytsch für Chor umgeschrieben. Später wurde Leontovytsch von einem Agenten des sowjetischen Geheimdienstes Tscheka ermordet. Just an jenem Sonntagmorgen, dem 23. Januar 1921, als ein Schuss aus einem Gewehr in Leontovytschs Haus fiel, machte sein «Schtschedryk» im Théâtre des Champs-Élysées in Frankreich erneut Furore…
Der Text von «Schtschedryk» über den Glauben an die Kräfte der Natur hat sich seit der vorchristlichen Zeit erhalten – damals feierte man das neue Jahr im Frühling. Der Komponist begann 1910 mit der musikalischen Bearbeitung. Sechs Jahre später, im Jahr 1916, schickte Mykola Leontovytsch das Manuskript von «Schtschedryk» an den berühmten Kyjiwer Dirigenten Oleksandr Košycʹ. Einige Monate später erklang das Lied erstmals in Kyjiw.
Schon drei Monate nach der Premiere, im Februar 1917, dankte der russische Zar Nikolaus II. ab, und die unterdrückten Völker, einschliesslich der Ukraine, die zuvor dem russischen Imperium unterstellt waren, begannen ihren Kampf um die Unabhängigkeit.
Am 22. Januar 1918 erklärte die Ukraine ihre Unabhängigkeit, gleich nach Finnland. Die erste nationale Regierung der Ukrainischen Volksrepublik, die in Kyjiw gegründet wurde, lud Mykola Leontovytsch und Oleksandr Košycʹ ein. Zusammen mit ihren Kollegen schrieben und veröffentlichten sie ukrainische Musikhandbücher, gründeten nationale Chöre und eröffneten ukrainische Schulen.
Die Ukraine strebt an, ihre Unabhängigkeit wiederherzustellen», schrieb der Korrespondent der Schweizer Zeitung La Patrie Suisse, «und deshalb hat sie beschlossen, eindeutig zu zeigen, dass sie wirklich existiert
Bald ergriffen die Bolschewiki die Macht in Moskau und begannen, in Richtung Charkiw und später auch in Richtung Kyjiw vorzurücken. Zu dieser Zeit war der Westen dank der russischen Propaganda überzeugt, dass Ukrainer und Russen «ein Volk» seien. Daher entschied der Hauptataman der Armee und Flotte der Ukrainischen Volksrepublik, Symon Petljura, die Unterstützung Europas durch… ukrainische Musik zu gewinnen. Er schickte den Chor und die Komponisten Kyrylo Stezenko und Oleksandr Košycʹ auf eine Tournee. So erklang «Schtschedryk» 1919 erstmals in Prag und 1922 sogar jenseits des Ozeans, in New York.
Die Schweizer Presse berichtete über den Chor, der auf den grossen Bühnen Europas auftrat. «Das Stück mit dem Titel ‹ Schtschedryk› mit seinem ununterbrochenen Wiederholen von vier Noten und der unendlich vielfältigen Begleitung und Harmonisierung – solche Frühlingslieder sind absolut exquisit», schrieb der Korrespondent der Genfer Zeitung La Suisse. «Die Ukraine strebt an, ihre Unabhängigkeit wiederherzustellen», schrieb der Korrespondent der anderen Schweizer Zeitung La Patrie Suisse, «und deshalb hat sie beschlossen, eindeutig zu zeigen, dass sie wirklich existiert.» Der Bund beschrieb nicht nur den wunderbaren Gesang der ukrainischen Chorsänger, sondern auch die begeisterten Kritiken der Presse aus den Ländern, die die Sänger bereits besucht hatten.
Auch im Zürcher «Kaufleuten» trat der Chor auf. Die Neue Zürcher Zeitung berichtete darüber in ihrer Ausgabe vom16. Oktober 1919 «Der ukrainische Gesang, während all der Jahrhunderte der Sklaverei unterdrückt, aber dennoch voll frischen Lebens, hat heute seine Freiheit wieder errungen.[…] Mögen nun auch in der Schweiz die Stimmen dieses für seine volle Unabhängigkeit noch immer im Kampfe liegenden Volkes aus dem Munde seiner Sänger eine gastliche Aufnahme finden.»
Heute kann man «Schtschedryk» in allen Ecken der Welt auf Englisch, Deutsch, Spanisch, Japanisch und vielen anderen Sprachen hören. Es ist ein Weihnachts- und Neujahrslied und gleichzeitig eines der nationalen musikalischen Symbole der Ukraine.
Eine moderne Aufnahme des Lviv Opera Choir.
Всесвітній символ Різдва і водночас код української нації – Щедрик
Сьогодні цей твір відомий у всьому світі під назвою „Carol of the Bells“ і став популярною різдвяною піснею. Його виконують відомі музиканти, ним відбивають м’ячі баскетболісти NBA, а нещодавно французький бренд CHANEL використав мелодію в своїй новорічній рекламі. Однак пісню з первісною українською назвою „Щедрик“ помилково приписують американському музиканту українського походження Пітеру Вілговському. Адже до того, як „Щедрик“ став відомим на весь світ під назвою „Carol of the Bells“, ця мелодія була музичним досягненням української дипломатії в Європі і навіть інструментом української боротьби за незалежність від Росії.
Мелодія та текст пісні, ймовірно, з’явилися понад тисячу років тому і виникли ще до християнізації Київської Русі. Пісню виконують в Україні на старий Новий рік (13-14 січня). Тут йдеться про селянина, якого ластівка кличе до його овець, де народилося багато ягнят. Пісня віншує господарю багатство та благополуччя.
Музика, що ґрунтується на стародавній народній пісні, була перероблена українським композитором Миколою Леонтовичем для хору. Пізніше Леонтович був убитий агентом радянської секретної служби ЧК. Саме в ту неділю, 23 січня 1921 року, коли постріл із гвинтівки прогримів у будинку Леонтовича, „Щедрик“ здобув великий успіх у Théâtre des Champs-Élysées у Франції…
Текст „Щедрика“ про віру в сили природи зберігся ще з дохристиянських часів — тоді новий рік святкували навесні. Композитор почав працювати над музичною обробкою у 1910 році. Шість років потому, у 1916 році, Микола Леонтович надіслав рукопис „Щедрика“ знаменитому київському диригенту Олександру Кошицю. Кілька місяців потому пісня вперше прозвучала в Києві.
Вже через три місяці після прем’єри, в лютому 1917 року, російський імператор Микола II зрікся престолу, і підкорені народи, зокрема, й Україна, що раніше входила до складу Російської імперії, почали боротьбу за свою незалежність.
22 січня 1918 року відразу після Фінляндії Україна оголосила свою Незалежність. Перша національна влада Української Народної Республіки, яка була заснована в Києві, запросила на роботу Миколу Леонтовича та Олександра Кошиця. Разом зі своїми колегами вони писали та публікували українські музичні посібники, створювали національні хори та відкривали українські школи.
Невдовзі більшовики захопили владу в Москві та почали просуватися в напрямку Харкова, а згодом і в бік Києва. В той час Захід, завдяки російській пропаганді, був переконаний, що українці та росіяни — «один народ». Тому головний отаман армії та флоту Української Народної Республіки Симон Петлюра вирішив здобути підтримку Європи через… українську музику. Він відправив хор та композиторів Кирила Стеценка та Олександра Кошиця в гастрольний тур. Так, у 1919 році „Щедрик“ прозвучав вперше в Празі, а в 1922 році — навіть за океаном, у Нью-Йорку.
Швейцарська преса писала про хор, що виступав на великих сценах Європи. „Твір під назвою ‚Щедрик‘ з його нескінченним повторенням чотирьох нот та безмежно різноманітною гармонією — такі весняні пісні абсолютно вишукані“, — писав кореспондент женевської газети La Suisse. „Україна прагне відновити свою незалежність“, — написав кореспондент іншої швейцарської газети La Patrie Suisse, — „і тому вона вирішила чітко показати, що вона справді існує“. Der Bund описував не лише чудовий спів українських хористів, але й захоплені рецензії преси з країн, які вже відвідали співаки.
Хор також виступав у цюріхському „Kaufleuten“. Neue Zürcher Zeitung повідомила про це в своєму номері від 16 жовтня 1919 року:
„Український спів, що протягом усіх століть рабства був пригноблений, але все ж сповнений свіжого життя, сьогодні знову здобув свою свободу. […] Нехай і в Швейцарії голоси цього народу, що все ще бореться за свою повну незалежність, знайдуть теплий прийом у вустах його співаків“.
Сьогодні „Щедрик“ можна почути в усіх куточках світу різними мовами: англійською, німецькою, іспанською, японською та багатьма іншими. Це не тільки різдвяна та новорічна пісня, а й один з національних музичних символів України
