Ich darf mein Land nicht lieben

Die Schweiz feiert am 1. August ihren Geburtstag, die Ukraine am 24. August – dem Unabhängigkeitstag. An vielen Schweizer Häusern hängt an diesem Tag die rot-weisse Flagge und andere nationale Symbole. Ich habe sogar einige Leute die Nationalhymne singen gehört, während sie am Bahnhof auf den Zug warteten. Die Schweizer*innen sind stolz auf ihre vier Landessprachen und die Berner*innen sind besonders stolz auf ihren Dialekt. Gleichzeitig werden Ukrainer*innen, die dasselbe tun – die ukrainische Flagge aus dem Fenster hängen, die Nationalhymne singen, traditionelle Kleidung tragen und ihr Heimatland lieben – von den Russen als «Nazis» bezeichnet.

Der Begriff «Nazismus» fügte sich so gut in Putins Idee über den Beginn der Invasion in die unabhängige Ukraine ein, dass einige meiner Gesprächspartner*innen in Europa in den ersten Monaten des Krieges tatsächlich Angst vor einem «ukrainischen Nazismus» hatten. Ich betonte damals: Man darf einen Menschen nicht töten, nur weil er sein Heimatland liebt.

Städte und Dörfer dürfen nicht niedergebrannt werden, nur weil dort eine bestimmte Sprache gesprochen wird. Und Krankenhäuser und Wohnhäuser dürfen nicht bombardiert werden, nur weil dort Menschen einer bestimmten Nationalität leben. Denn dann stellt sich die Frage: Wer sind die Nazis? Derjenige, der seine Fahne auf den Schultern trägt? Oder derjenige, der dafür tötet?

Wenn die Schweizer*innen sich einmal getroffen haben, um sich gegenseitig zu helfen, so mussten die Ukrainer*innen ihre Unabhängigkeit über Jahrhunderte hinweg erkämpfen.

Der Geburtstag der Schweiz ist das einzige Fest, das auf Bundesebene gefeiert wird. Besonders interessant finde ich den Mythos über die Gründung der Konföderation, demzufolge die Vertreter der drei Kantone Schwyz, Uri und Unterwalden im Jahr 1291 ein Bündnis zur Verteidigung gegen äussere Angriffe schlossen. Offiziell wurde das Fest im Jahr 1891 eingeführt, zum sechshundertsten Jahrestag der Gründung der Schweiz, und ab 1899 wurde es bereits im ganzen Land gefeiert. Erst 1993 haben die fleissigen Schweizer*innen in einem Referendum dafür gestimmt, diesen Tag als Feiertag zu begehen.

Die Ukraine erlangte ihre Unabhängigkeit dank des Zusammenbruchs der Sowjetunion. Tatsächlich befreite sie sich an diesem Tag von der Kontrolle durch das offizielle Moskau. Und wenn die Schweizer*innen sich einmal getroffen haben, um sich gegenseitig zu helfen, so mussten die Ukrainer*innen ihre Unabhängigkeit über Jahrhunderte hinweg erkämpfen.

Historiker*innen bezeugen, dass die Entstehung der Kyiver Rus (auch als Fürstentum Kyivs bezeichnet) und die Gründung Kyivs bereits im ersten Jahrtausend n. Chr. stattfand. Später erfolgte die Bildung eines Reiches europäischen Typs, und die Einführung des Christentums brachte die ukrainische Kultur auf die globale Bühne. Danach kam die «litauisch-polnische Epoche» und die Jahre des nationalen Befreiungskampfes gegen die Rzeczpospolita.

Im 18. Jahrhundert gehörten 90 Prozent des ethnischen ukrainischen Landes zum Russischen Reich, und dort lebten 8,5 Millionen Ukrainer*innen. Die restlichen 10 Prozent des Landes und 3,5 Millionen Ukrainer*innen gehörten zum österreichisch-ungarischen Reich. Die Menschen der Ukraine waren Leibeigene. Die ukrainische Sprache wurde in ihrer gesamten Geschichte 146 Mal verboten!

Nach dem Ende des Bürgerkriegs zu Beginn des 20. Jahrhunderts entstanden auf dem Territorium des ehemaligen Russischen Reiches 13 Staaten. Die baltischen Länder, Polen und Finnland, wurden wirklich unabhängig. In allen anderen, einschliesslich der Ukraine, etablierte sich die sowjetische Staatsform. Die eigenständige Aussenpolitik, die die Ukraine zunächst verfolgen wollte, wurde später verboten. Mit der Entstehung der Sowjetunion und der Verabschiedung ihrer Verfassung begann eine neue tragische Seite in der Geschichte der Ukraine.

Der Holodomor, der «rote Terror», die totale Kontrolle und die Vernichtung der Ukrainer*innen aufgrund ihrer Nationalität – all das setzte sich bis in die 90er Jahre des 20. Jahrhunderts fort. Wie viele bedeutende ukrainische Schriftsteller*innen, Komponist*innen, Künstler*innen und Dichter*innen wurden vom sowjetischen Regime vernichtet! Und heute muss die Ukraine erneut für die Freiheit und die Möglichkeit des Bestehens des ukrainischen Volkes kämpfen.

Die Schweizer*innen haben den Luxus, ihre Nationalität frei zum Ausdruck zu bringen. In der Ukraine kann man dafür den Titel «Nazi» bekommen, und im schlimmsten Fall eine Kugel einfangen.

«An der Stelle der Ukraine könnte jedes Land stehen», sagt Taras Zhovtenko. Er ist Sicherheitsexperte und Autor von über 100 wissenschaftlichen und analytischen Publikationen in ukrainischen und internationalen Zeitschriften. Und ich befrage ihn zu allen Ereignissen rund um die Ukraine, da er immer eine ausgewogene Analyse bietet. Wenn ein europäisches Land von einem anderen, ähnlich wie Russland, besetzt würde, würden die Patriot*innen dort genauso vernichtet werden wie die Ukrainer*innen – einfach nur, weil sie ihr Land lieben.

Russland kämpft nicht um Geld oder Territorium. Dies lässt sich sogar an der Taktik des Krieges ablesen. Die Russen verbrennen alles bis auf die Erde; wenn sie unsere Ressourcen bräuchten, würden sie sie intakt lassen. «Sie wollen doch nicht die Wüste zu sich holen!», sagt Zhovtenko.

Die Schweizer*innen haben also den Luxus, ihre Nationalität frei zum Ausdruck zu bringen und sich auf diese Weise durch das Aufhängen von Fahnen und das Singen der Nationalhymne zu identifizieren. Und in der Ukraine kann man dafür den Titel «Nazi» bekommen, und im schlimmsten Fall eine Kugel einfangen.

«Dies ist kein Krieg, der durch eine Vereinbarung mit den Russen gestoppt werden kann. Am Ende ist es eine Illusion, dass es möglich ist, mit den Russen zu verhandeln», fügt Zhovtenko hinzu. Der russische Staat will uns als Land, als politische Einheit, als Volk, das seinen Staat liebt, zerstören. Das heisst, auf das, worauf andere Völker stolz sind – auf ihre Zugehörigkeit zu einer Nationalität mit einer langen Geschichte, einer ursprünglichen Kultur und dem Wunsch nach Unabhängigkeit.

Швейцарія святкує день народження 1 серпня, а 24 серпня Україна відзначає день Незалежності. Прапори та іншу національну символіку швейцарці вивішують майже на кожному будинку. З задоволенням співають національний гімн просто на залізничному вокзалі, очікуючи на потяг. І розмовляючи щонайменше 4 офіційними мовами, пишаються своєю – швейцарською. Водночас українців, які роблять теж саме – вивішують з вікон український прапор, співають національний гімн, носять традиційний одяг та люблять свою Батьківщину –  росіяни називають «нацистами».

Поняття нацизму так добре вписалося у путінську ідею щодо початку вторгнення у незалежну Україну, що у перші місяці війни дехто із моїх співрозмовників у Європі справді побоювався «українського нацизму». Я наголошувала: людину не можна вбивати за те, що вона любить рідну землю. Міста та села не можна спалювати за те, що там говорять якоюсь мовою. А бомбардувати лікарні та житлові будинки не можна лише тому, що там живуть люди якоїсь національності. Бо тоді виникає питання: хто ж нацисти? Той, хто носить свій прапор на плечах? Чи той, хто за це вбиває?

І якщо швейцарці зібрались один раз, щоб домовитися про допомогу один одному, то українцям свою незалежність доводиться виборювати впродовж віків.

День народження Швейцарії – єдине свято, яке відзначають на федеральному рівні. Цікаво, що про створення Конфедерації існує міф, згідно якого 1291 року представники трьох кантонів — Швіцу, Урі й Унтервальдену – уклали союз для оборони від зовнішнього нападу.  Офіційно свято запроваджено 1891 року, у рік шестисотріччя утворення Швейцарії, а з 1899 року його почали відзначати вже в усій країні. Але лише у 1993 року трудолюбиві швейцарці висловилися на референдумі за те, щоб цей день був вихідним.

Україна ж стала незалежною завдяки розпаду Радянського Союзу.  Фактично цього дня вона звільнилась від контролю офіційної Москви. І якщо швейцарці зібрались один раз, щоб домовитися про допомогу один одному, то українцям свою незалежність доводиться виборювати впродовж віків.

Історики свідчать, що утворення давньоруської Київської держави та виникнення Києва відбулось ще у першому тисячолітті нової ери. Згодом відбувалось формування держави європейського типу, а запровадження християнства  вивело українську культуру на світові простори. Потім була «Литовсько- Польська доба» і роки національно-визвольної боротьби проти Речі Посполитої.

У 18 столітті 90% етнічних українських земель входили до складу Російської імперії і там проживало 8,5 мільйонів українців. Решта – 10% земель та 3,5 мільйонів українців – належали до Австро-Угорської імперії.  Українці були рабами- кріпаками. Українську мову забороняли 146 разів за всю історію її існування.

Після закінчення громадянської війни на початку 20 століття на території колишньої Російської імперії виникло 13 держав.  Країни Балтії, Польща і Фінляндія стали справді самостійними. В усіх інших, в тому числі й в Україні, утвердилася радянська форма державності. Самостійну зовнішню політику, яку спочатку хотіла проводити Україна, згодом  заборонили. А з появою Радянського союзу та затвердження його конституції розпочалась нова трагічна сторінка історії України.

Голодомор, «червоний терор», тотальний контроль і знищення українців за національною ознакою – усе це продовжувалось аж до 90-років 20 століття. Скількох видатних українських письменників, композиторів, художників та поетів знищив радянський режим! Українська незалежність буквально просякнута кров’ю. І сьогодні за волю та можливість існування українського народу Україна знову змушена боротись.

«На місці України може опинитись будь-яка країна», – каже Тарас Жовтенко.  Він – безпековий аналітик та автор понад 100 наукових та аналітичних публікацій в українських та міжнародних виданнях. Якщо б якусь із європейських країн окупувала інша країна, схожа на Росію, то їхніх патріотів знищували б так само, як і українських. Просто за те, що вони люблять свою країну.

Відтак у швейцарців є розкіш вільно висловлювати свою приналежність до своєї національності. А в Україні за це можна отримати «звання нациста», а в гіршому випадку – спіймати кулю.

Росія воює з Україною не за гроші  чи територію. Це можна простежити навіть за тактикою війни. Росіяни випалюють усе дотла, натомість, якби їм потрібні були наші ресурси, вони б залишали їх цілими. «Не пустелю ж вони хочуть до себе приєднати!», – каже Жовтенко.

Відтак у швейцарців є розкіш вільно висловлювати свою приналежність до своєї національності, ідентифікувати себе у такий спосіб, розвішуючи прапори та співаючи національний гімн. А в Україні за це можна отримати «звання нациста», а в гіршому випадку – спіймати кулю.

«Це не та війна, яку можна зупинити домовленістю з росіянами. Зрештою, це ілюзія, що з росіянами можна домовлятися», – додає Жовтенко. Росія просто хочуть знищити нас як державу, як політичну одиницю, як націю, яка любить свою землю. Тобто за те, чим пишають інші народи – своєю приналежністю до національності з багатовіковою історією, самобутньою культурою  та прагненням бути незалежними.